«Мій тато воював із фашистами. І тепер вони до нас знову прийшли»
Это письмо в Facebook «Очевидцев» прислала подписчица из Украины Ольга. Она всю жизнь прожила во Львове, где работала артисткой балета в Оперном театре им. Соломии Крушельницкой. Пандемия забрала у нее мужа и сестру, а теперь война отняла мирную жизнь. Письмо было написано на украинском языке. Публикуем его на двух языках с небольшими редакционными правками:
– Можу писати і російською мовою. Доречніше – українською.
Моя Батьківщина – це Україна. Я народилася тут, зустріла своє кохання, народила дітей і дочекалася онуків. До того ж у Львові, де «бандерівці – один через одного». Моя родина щасливо прожила у Львові. Російськомовна!
Я народилася у Львові. Пропрацювала 25 років у Оперному театрі ім. Соломії Крушельницької артистки балету. Мій тато був військовим, Героєм Радянського Союзу. Завжди мені казав: «Ти українка». Сам він народився у Запоріжжі.
Моя мати – чувашка. Але вони дуже пізно народили мене, і їх уже давно немає. З чоловіком ми у школі познайомилися та прожили 45 років разом. Потім пандемія. Померли сестра та коханий чоловік. Тільки-тільки почала приходити до тями – і тут війна. Сирени…
У нас була можливість переїхати до Карпат, до села Волосянка. Ми з дочкою, зятем, трьома внучками та собакою поїхали до села. Потім діти поїхали до Львова працювати та зустрічати переселенців, а ми з внучками залишились у селі. Навчалися онлайн. Дві із них ще на музичних інструментах грали. Так і провели зиму, весну та літо у Карпатах. Чудові люди були поряд: і місцеві, і переселенці. . Ми там із внучками, а у Львові діти зустрічали людей із Києва, Дніпра, Харкова, Маріуполя. Просто люди жили у нас безкоштовно. Потім роз’їхалися хтось куди. Хтось додому, а хтось за кордон.
Восени ми повернулися до Львова. Як сирени гудуть – по підвалах. Що допомагає триматись? Те, що ми маємо рацію. Мабуть, краще не скажеш. Мій тато воював із фашистами. І тепер вони до нас знову прийшли, те саме!
Все хочеться сказати, щоб у таких, як Соловйов, язик відсох. А ще хочу додати: за кордоном була і не раз. Просто ніколи не хотілося там лишитися. Все життя мені було спокійно та затишно в Україні. І тут прийшли орки нас «рятувати». Нехай себе врятують.
Тепер ненавиджу “російський світ”, як ви його називаєте. І прокльони так і рвуться. Не хочу озвучувати. Коли стикаюся з адекватними людьми з Росії, сльози ллються з очей.
– Могу писать и на русском языке. Уместнее – на украинском.
Моя Родина – это Украина. Я родилась тут, встретила свою любовь, родила детей и дождалась внуков. Притом во Львове, где «бандеровцы – один через одного». Моя семья счастливо прожила во Львове. Русскоязычная!
Я родилась во Львове. Проработала 25 лет в Оперном театре им. Соломии Крушельницкой артисткой балета. Мой папа был военным, Героем Советского Союза. Всегда мне говорил: «Ты украинка». Сам он родился в Запорожье.
Моя мать – чувашка. Но они очень поздно родили меня, и их уже давно нет. С мужем мы в школе познакомились и прожили 45 лет вместе. Потом пандемия. Умерли сестра и любимый мужчина. Только-только начала приходить в себя – и тут война. Сирены…
У нас была возможность переехать в Карпаты, в село Волосянка. Мы с дочерью, зятем, тремя внучками и собакой поехали в село. Затем дети поехали во Львов работать и встречать переселенцев, а мы с внучками остались в селе. Учились онлайн. Две из них еще на музыкальных инструментах играли. Так и провели зиму, весну и лето в Карпатах. Замечательные люди были рядом: и местные, и переселенцы. Мы там с внучками, а во Львове дети встречали людей из Киева, Днепра, Харькова, Мариуполя. Просто люди у нас жили бесплатно. Потом разъехались кто куда. Кто домой, а кто за границу.
Осенью мы вернулись во Львов. Как сирены гудят – по подвалам. Что помогает держаться? То, что мы правы. Наверное, лучше не скажешь. Мой папа воевал с фашистами. И теперь они к нам снова пришли, то же самое!
Все хочется сказать, чтобы у таких, как Соловьев, язык отсох. А еще хочу добавить: за границей была, и не раз. Просто никогда не хотелось там остаться. Всю жизнь мне было спокойно и уютно в Украине. И тут пришли орки нас «спасать». Пусть себя спасают.
Теперь ненавижу «русский мир», как вы его называете. И проклятия так и рвутся. Не хочу озвучивать. Когда сталкиваюсь с адекватными людьми из России, слезы льются из глаз.